ВХОД            Регистрация
Геть міфи з нашого життя!
Блог ведет Kuz Petro Volodymyrovychd
 
Блог ведет Kuz Petro Volodymyrovychd
в избранное

Походження назви нашої держави - Україна

ЧАСТИНА 4 - ЗАКІНЧЕННЯ

Лишилося зрозуміти, звідки з’явилися літери У і В. У літературі, народних піснях, поезії ми часто зустрічаємо два рівноцінних варіанти – Україна і Вкраїна.
В українській мові колись був дуже поширений подвійний звук (дифтонг) ОУ. Він був присутній у цілій низці географічних назв, зафіксо­ваних у літописах князівської доби: 

Боуг, Гоубин, Коурськ, Лоубно, Лоучеськ, Моуравиця, Проут, Поутивль і так далі..
О. Ш. – Те, що потім стало просто Буг..?
– Так, Лубно, Луцьк, Путивль, Курськ, Прут.. Так ці слова спростилися. Замість колишнього дифтонгу ОУ, ми вимовляємо звук У. Розсіяні подібні назви на право- і лівобережжі, від Полісся до Тавриди, тобто, по всій території колишньої Великої Скифії, а нині – сучасної України.
Тому цілком закономірними є також написання історично-територіальних назв:

СкоуфьСкуфь, РоусьРусь, ОукраїнаУкраїна.

О. Ш. – Русь і Україна..?
– Так, цей дифтонг був присутній в усіх цих словах. Хоча в більшості подібних назв, топонімів, гідронімів, які дійшли до нашого часу, колишній дифтонг ОУ зник, спростився, це зовсім не означає, що він геть занепав в українській мові. Цей характерний двоголосний звук присутній у багатьох словах і сьогодні: доугий, коузани, доубня, шоук, поуно, тоукти, жоутий, моучи, прийшоу.. Як ми бачимо, цей звук живе і сьогодні в нашій мові.
До речі, я спілкувався з дитиною, яка приїхала з Росії, з містечка Дно Новгородської області. І мене вразило, як він розмовляв. Він не казав, як нас колись вчили у школі вчителі російської мови – сел, сьел, уколол, пошел.. Він звук л не вимовляв, він казав сеу, сьеу, уколоу, пошоу.. Тобто, цей дифтонг оу(еу) живе і до сьогодні в новгородців, незважаючи на п’ять століть русифікації..
О. Ш. – В польській мові він є
– Так, це слов’янський дифтонг, який живе в наших мовах до сьогоднішнього дня, і який чітко показує, де історично не було ніколи фінських племен, які пізніше стали зватися великоросами.
Так і в назві Оукраїна був присутній, колись усім відомий звук ОУ, що мав навіть свою спеціальну окрему літеру – лігатуру, яка складалася з двох літер - О внизу і У вгорі, що були єдиним цілим.
Саме тому, до речі, літера У в українській мові не випадково пишеться з округлим нижнім хвостиком. Це – згадка про той давній дифтонг, цей округлий хвостик нагадує нам про літеру О, яка колись входила до складу лігатури ОУ..
О. Ш. – На вузлик схожий
– Так, так. На вузлик, кругленький такий.. За останнє тисячоліття відбулося спрощення, заміщення цього давнього дифтонгу “оу” звуками "у” і "в".

Ось тепер нам треба згадати прийменник ув (ву, уві), який у сучасній українській мові здебільше виступає, як “в” або “у”, в залежності від того, після голосної чи приголосної, або перед голосною чи приголосною він стоїть. Він зберіг свою мінливість і пластичність до нашого часу. Навіть таку прадавню форму, як "уві". Наприклад, ми й зараз кажемо – «уві сні» (а не – у сні, чи – в сні).

Цікавий і показовий випадок стався зі словом ирій. У давніх літописах воно пишется з прийменником ув разом – увирій, бо в ті часи між словами пропусків не робили, текст ішов суцільним рядком. Але пізніше прийменник розділився, його друга літера стала сприйматись, як перша літера самого слова – у вирій.
Так і в назві Україна, колись усім відомий звук ОУ, що мав, навіть, свою спеціальну лігатуру, став сприйматись як прийменник Ув (ву), який з часом просто розділився на "у” і "в".
Ось чому у піснях та віршах ми й сьогодні чуємо обидві форми – У Вкраїні і В Україні.

Але забуте значення ОУкраїни, як Яйця-райця, час від часу та й нагадує про себе.
Цю версію підтверджує також сусідня румунська мова,в якій оце коротеньке "ou" теж означає яйце. Отже, колись для наших предків ОУкраїна, або країна ОУ уявлялась, як країна-яйце, країна-писанка.

Ось так, крок за кроком, ми пройшли до витоків, до початків слова Україна і переконалися, що витоки цієї назви губляться в тумані тисячоліть, так само, як історія нашого народу.

О. Ш. – У 1993 році київське видавництво «Либідь» зробило багатьом читачам прекрасний подарунок.. Ми змогли придбати чудову книгу – «Українська минувшина. Ілюстрований етнографічний довідник». Це видання не лише докладно розповідає, а й показує традиційне житло українців, народний побут, українську кухню, національне вбрання, сімейний та громадський побут, старовинну обрядовість, народні знання, світ уявлень і вірувань. Автори цієї книги майже 17 років тому сподівалися, що осмисливши минуле, пізнавши витоки своєї культури та історії, можна чіткіше зрозуміти сьогодення і уявити майбутнє..
Потроху, поволі ми це робимо, завдячуючи історикам, етнографам, художникам, письменникам і дослід­никам, які допомагають нам побачити справжню давнину навіть у звичних словах, які щодня вимов­ляємо і вдома, і на роботі.
Машина часу – в наших руках. Треба лише вміти нею керувати. Сьогодні нас цьому трохи повчив видавець і художник-ілюстратор, дослідник історії мов Петро Володимирович Кузь.
Це була програма «Крупний план», яку підготували звукооператор Юлія Оксютенко, режисер Антоніна Худобець, автор і ведуча Олена Шарпанська. Зустрінемося за тиждень.. 

25 січня 2010, 10:25 «Промінь», 105 ФМ, повтор – 27 січня, 16:25, 1-й канал Українського радіо

 
Просмотров:всего - 1870
зарегистрированными - 4
друзьями автора - 4
гостями - 1866
Участников обсуждения - 0
Высказались:в поддержку - 0
нейтральны - 0
против - 0
 

Комментарии


Комментирование этой статьи доступно только для подтвержденных пользователей

К этому сообщению не оставлено ни одного комментария

Отношение к автору:
 

Блог ведет Kuz Petro Volodymyrovychd



© 2010 «Evolline».
© 2010 «Do100verno».

Геть міфи з нашого життя!



Шок і подив! Вчу думати... Чому брехня для нас смертельна? Хто сказав, що Київ - мать? Хочеш стати людиною? Тобі - сюди!



Авторизация

Закрыть [X]
Логин:

  
Пароль:

  
Забыл пароль

 
Логин:     Пароль: